Кайботт Гюстав

Фільтр

Ґюстав Кайботт (фр. Gustave Caillebotte; 1848—1894) — французький колекціонер, представник імпресіонізму. Ґюстав Кайботт народився 19 серпня 1848 року в Парижі в заможній родині. Його батьку Марсиалю Кайботту (фр. Martial Caillebotte) (1799—1874) належало успадковане текстильне виробництво. Певний час займав посаду судді з торгівельних справ у Сенському трибуналі. Марсиаль двічі залишався вдівцем до того, як одружився з матір'ю Ґюстава, Селестою Дофрень (фр. Céleste Daufresne, 1819—1878). Окрім Ґюстава мали ще двох синів — Рене (1851—1876) та Марсиаля (1853—1910). Кайботт народився в будинку на паризькій вулиці «Фобур-Сен-Дені» і проживав там до 1866 року, доки його батько не збудував будино... к на вулиці «Міроменіль». Після того, як батько родини придбав маєток в Єррі — місті, що знаходиться на річці Єрр приблизно за 15 км на південь від Парижа, родина там часто проводила літо. Приблизно в цей час Ґюстав починає займатися живописом. Більшість картин Кайботта відображають членів його родини та повсякденне життя. Зокрема на полотні «Молода людина біля вікна» (1875 р.) зображений Рене в будинку на вулиці Міроменіль, а на картині «Апельсинові дерева» (1878 р.) — Марсиаль з двоюрідною сестрою Зої в їх власному саду в Єррі; на «Портретах у сільській місцевості» митець зобразив свою матір, тітку, кузину та друга родини. Кайботт здобув юридичну освіту у 1868 році та отримав ліцензію на практичну діяльність в 1870 році. Згодом брав участь у франко-пруській війні. Після війни майбутній митець відвідував студію художника Леона Бонна, де вивчав живопис. В 1873 році Кайботт вступив до Школи шляхетних мистецтв, але, напевно, вчився там недостатньо старанно. У цей час Кайботт зустрічає і знайомиться з деякими митцями, що працювали поза рамками академічного живопису, зокрема з Едгаром Дега та Джузеппе де Ніттісом. В 1874 році відвідав, втім, не беручи участі у ній, першу виставку імпресіоністів. Після смерті батька в 1874 році та матері в 1878 році Гюстав отримав значний спадок, що дозволило йому повністю присвятити себе живопису, не турбуючись про власне економічне становище. Також майбутній митець отримав можливість подорожувати світом (відвідав Норвегію, Швецію, Неаполь) та проводити багато часу в колах французької тогочасної богеми. Ґюстав Кайботт також широко, відомий як щедрий меценат, адже він брав активну участь у фінансуванні виставок імпресіоністів та підтримував своїх колег та друзів-митців (зокремаКлода Моне, Огюста Ренуара, Каміля Пісарро та ін.), купуючи їх роботи та іноді навіть плативши за оренду студій (як у випадку з Моне). Протягом усього життя Кайботт передчував і боявся передчасної смерті, тому він склав свій заповіт ще у 26 років, призначивши виконавцем своєї волі Огюста Ренуара. У заповіті долі групи «непримиренних» посіли особливе місце: «Я хочу, щоб з моєї спадщини була відрахована сума, необхідна для організації в 1878 році, з найкращими умовами, виставка художників, що їх називають «непримиренні» чи імпресіоністи (…) Дега, Моне, Піссарро, Ренуара, Сезанна, Сіслея, Берти Морізо. Я називаю цих, не виключаючи інших». Про пристрасне захоплення молодого Кайботта творчістю друзів свідчать також інші уривки з заповіту, наприклад, його намір залишити державі колекція картин імпресіоністів за умови, що вони будуть розміщені у Люксембурзькому музеї, де виставлялися за їх життя. Придбавши маєток в Петі-Женвільє на берегах Сени біля Аржантея у 1881 році та переїхавши туди у 1888 році, митець припиняє займатися живописом. Натомість присвячує себе садівництву та будівництву гоночних яхт, проводив багато часу з братом Марсиалем та товаришем Ренуаром, які часто зупинялися у Петі-Женвільє. Як стверджують деякі джерела, незадовго до смерті художник мав зв'язок з Емілі Шлаух, жінкою, що була значно молодша від Ґюстава. Однак цьому немає офіційного підтвердження. Ґюстав Кайботт помер 21 лютого 1894 року, коли йому було всього лише 46 років, під час роботи у власному саду в Петі-Женвільє. Похований на кладовищі Пер-Лашез в Парижі. Після смерті митця навколо заповіту розгорнулася гостра дискусія в академічних колах : дізнавшись про нові здобутки, викладачі Школи шляхетних мистецтв погрожували відставкою. В кінці-кінців деякі із 67, подарованих державі, витворів мистецтва були відкинути відповідно до рішення комісії експертів. Серед таких опинилися роботи Мане, Моне, Сіслея, Ренуара, Піссарро. Ті твори, які все ж прийняли до державної колекції, експерти визначили невартими того, щоб бути виставленими в залах музею. Так їх розмістили в спеціальній добудові біля музею.