Про нас Оплата/доставка Повернення Зв’язок Співпраця +38 (032) 23 55 665 +38 (067) 28 89 108
ua ru

Пимоненко Микола

Пимоненко Микола
Творчість відомого українського художника Миколи Корниловича Пимоненка посідає одне з провідних місць у побутовому живописі України кінця XIX-початку XX сторіччя. Більшість картин він присвятив відображенню життя сучасного йому села, в яких правдиво й поетично показав побут і звичаї українського селянства, створив яскраві образи людей із народу. Звертався митець і доміської тематики. Микола Корнилович (Корнелійович) Пимоненко народився 9 травня 1862 року на Пріорці (околиця Києва) у незаможній сім'ї іконописного майстра. Його мистецька доля була визначена вже з дитячих років. Він розтирав фарби, ґрунтував дошки і мандрував із батьком селами Київщини, допомагаючи виконувати замовлення для маленьких церківок. Згодом навчався в іконописній школі при Києво-Печерській Лаврі. Засновник Київської малювальної школи Микола Мурашко звернув увагу на талановитого підлітка і пообіцяв, що зробить із нього «не богомаза, а справжнього художника». А коли дізнався, що у Пимоненка немає змоги платити за навчання, прийняв його безкоштовно. Саме в стінах малювальної школи (1879-1881) юнак познайомився з Іллею Рєпіним і навіть отримав від видатного майстра своєрідне благословення. А сталося це, коли Рєпін дописав образ Христа, над яким працював художник-початківець Пимоненко. Микола Пимоненко був одним з найобдарованіших учнів Київської малювальної школи. Навчання у нього йшло настільки успішно, що вже з другого року він починає допомагати педагогам — веде рисунок у молодшій групі як репетитор. У 1881 році молодий художник за порадою М. Мурашка склав при Київському учбовому окрузі іспити на звання вчителя малювання в нижчих загальноосвітніх учбових закладах. Малюнки й креслення, які він виконав на цьому іспиті, були надіслані до Петербурзької академії мистецтв, де їх розглянули і визнали Пимоненка достатньо підготовленим для присвоєння йому вищезгаданого звання. У 1882 році Пимоненко вступив до Петербурзької академії мистецтвяк вільнослухач. З академічними завданнями він справлявся легко — за один рік пройшов клас гіпсів, гіпсових фігур і був переведений у січні 1883 року до наступного класу. Йому добре вдавалися малюнки, етюди з натури, ескізи композицій, про що свідчили високі оцінки та медалі (дві малі срібні і одна велика срібна). У 1883 році М. Пимоненко одружився з Олександрою Орловською, дочкою його друга і наставника, художника В. Д. Орловського (1842-1914). Молоде подружжя розмістилося у невеликому флігелі поруч з двоповерховим будинком Орловського, який той побудував, одержавши ділянку землі на вулиці Гоголівській, 28. Тут народжувалися і підростали їхні діти — доньки Раїса та Ольга, син Микола. Тут у затишній майстерні народжувалися і знамениті картини митця. Але у 1884 році через хворобу легенів, що розвинулася у художника внаслідок матеріальних нестатків і перевтоми, а також через погані кліматичні умови Петербурга, він змушений був залишити Академію і повернутися до Києва. Викладачі, зокрема, Ілля Рєпін і Володимир Орловський, високо оцінюючи творчий рівень Пимоненка, дозволили йому надсилати свої полотна на виставки до Академії як екзаменаційні роботи. Таким чином, за сім років Пимоненко став дипломованим живописцем. Повернувшись до Києва, він працює старшим викладачем у Київській малювальній школі М. Мурашка(1884-1906). Згодом організовує перше державне Художнє училище, де учнями Пимоненка булиГ. Дяченко, С. Костенко, Ф. Красицький, О. Мурашко та ін. Також М. Пимоненка запрошують викладати графіку до нововідкритого Київського політехнічного інституту, де він працював до кінця свого життя (1900-1912). Особливе місце в житті і творчості М. Пимоненка посідає село Малютянка під Києвом. Тут ще в юнацькі роки він допомагав батькові оформляти місцеву церкву, сюди ж повернувся підлікуватися цілющим повітрям після холодного Петербурга. У селі він милувався мальовничою природою і багато працював упродовж 1888-1911 рр. (художник узяв в оренду хату і прибудував до неї велику світлу майстерню). Малютянка, де художник проводив із родиною все літо, стала для нього невичерпним джерелом натхнення. Сільське життя підказувало теми, а колоритні мешканці ставали прообразами багатьох полотен. У новій майстерн, під скляним дахом одна за одною народжуються картини різноманітної тематики:побутово-обрядового характеру — «Святочне ворожіння» (1888), «Ворожіння» (1893), «Весілля в Київській губернії» (1891); етнографічно точне відтворення українських народних звичаївспостерігаємо у полотнах «Свати» (1892), «Сватання»; втіленням влучного національного гуморустали картини «Не жартуй» (1895), «До дому» (1894), «Надзюзюкався».
Вид:
Показувати по:
Сортування: